Behind the Scenes and Sharing with the World

Montreal -  Any of you have ever read my materials here in the last couple of years are very well aware of my stance on what is going on in Ukraine. Though for those of you who have not, my work with media started after the death of Georgiy Gongadze when I started reporting from Ukraine at the end of February of 2001 for Ukrainian Time, one of the first and oldest Ukrainian broadcast programmes in Canada - Ukrainian Time.

At the time my producer, Simon Kouklewky and I made the best of what we had. In consultation with him I suggested my news stories, set up the interviews with newsmakers, recorded the inteviews on a Sony MiniDisc, then produced my programmes which were between 6-12 minutes in length. During those early years there was no broadband in Kyiv or Ukraine for that matter, compressing and disecting massive audio files became the way to do and all programmes were e-mailed to Mr. Kouklewsky. It was really an adventure at times and at times.

During the Ukraine Without Kuchma protests on March 9, 2001, I was present at the Za Pravdu Constintuent Congress held at Budynok Vchytelya. Later after interviewing witness of the beatings of students at the Kyiv train station I too had to deal with Security Services in Ukraine. As I was editing my programme in an office of an NGO where I was also a consultant, I was approached by a guy in plain clothes, though under his coat I could clearly see he had an automatic weapon slung across his back. He asked me to identify myself. I handed him my passport and a letter from Mr. Kouklewsky that stated that I was working as an independent member of our community in Montreal asking all of Ukraine's official functionaries to help me in imparting the news of Ukraine to our Ukrainian community in Montreal. I had no problems with security services that evening, though I know that had it been now. I would have probably been bludgeoned. Kuchma has more between his ears than Yanukovych ever had or will.

Cooperating with Hromadske Radio

Later on my work became easier when I developed a working relationship with my friends at Hromadske Radio, Oleksandr Kryvenko and Roman Vybranovsky. I finally could at least get to their studio on Volodymyrska and Pushkinska and at times edit if necessary but at least use their broadband to get my stories to Montreal. Unfortunately, the journalistic community lost Oleksandr Kryvenko on April 9, 2003.

Over the next four years I worked in journalism and went back to working in my field as a librarian/information specialist for a leading Ukrainian law firm in 2003. In 2004 I acted as a fixer for many different journalists during the Orange (R)evolution and even did a radio report from the support that members of Ukraine's London community for that even just over nine years ago as I was at a conference in London during the last week of November 2004.

I believe my last broadcast for Ukrainian Time in Montreal my have been Yushchenko's innauguration. Though somehow, by this time I had met up by other Ukrainian-Canadian broadcasters online. I was actively involved in something that was called the Ukrainian-Canadian Broadasting Group on Yahoo, where I met a number of other broadasters including the initator of that group, Pawlina Demchuk-MacQuarrie, who was involved with Nash Holos out of Vancouver, BC, Canada. When I finally met her in Kyiv, I started doing a few reports for her but more in a cultural sphere, and after I finally arrived back in Canada in 2009, her and I started a closer cooperation. For nearly two years I produced a series of three minute segments which I called Kultural Capsules. Revealing to her listeners something about Ukrainian culture with my own personal admixture of storytelling.

I just heard form Pawlina that she used one of my KC's, as we call them, on her recent show last Wednesday, and this is what brings us to the hear and now. Yes, the “hear and now” a slight play on words but always fun.

The here and the now!

Right after the crack down on peaceful protestors in Kyiv who supported European integration, I suggested to Pawlina that I could set up some interviews for her live air Nash Holos programme,which is broadcast on CHLY in Naniamo, British Columbia.

Building on my years of experience I once again went to fixing programmes for Pawlina in order to make sure that the story was heard, and during that same week through my contacts here at Maidan Montitoring I fixed a Romanian journalist who flew in from Bucharest. Yes, I should be making money on this stuff, but right now...I want the stories to be heard globally and if that means helping out a TV lead from Romania through our network then I am all for it. After all the slogan on this page reads: “A free person in a free country!” Who cannot be for such a goal for Ukraine.

My first interviews for Pawlina were with very good and long time acquaintance/friends who come from very different backgrounds. That inteview took place on December 4, 2013 and there are still many things that an observer from Ukraine can gather from this interview. Mykhailo Wyynyckyj is a Canadian and from an academic background and affiliated with Kyiv Moyhyla Academy, Yevhen Hlibovitsky comes from well over 10 years in media and one of the founders of Hromadske.TV.

You can either listen to or down that interview here. It thirty seven minute and five seconds in length! Enjoy it and learn from it share with it and just acknowledge who took the time to make this listening possible.

The second interviewthat I fixed was once again a duel in a positive sense where I paired Oksana Romaniuk of the Institute of Mass Information and Yuriy Lukanov. Oddly enough I have known Yuriy for over twenty years, he had done an internship at RCI in Montreal and then we renewed our connections in the journalistic haunts of Kyiv. While I have never met Oksana, she came on recommendation from an long time acquaintance and friend Alla Lazereva that had headed that organization during the disappearance of Georgiy Gongadze. Alla, thank you very much!

This interview took place on January 1, 2014 and I was extremely happy for it to happen. Yuriy, Oksana thank you for participating. I think you helped open the eyes of many individuals on the west coast of Canada and I hope that people who visit Maidan Monitoring will have the opportunity to list to more interviews that I will be setting up in the future. The world has to know about what is going on in Ukraine. There have been plenty of autrocities on the part of the authorities since these interviews have been recorded.

Though this thirteen minute interview is available here.

I hope that any of my friends who are journalists, help spread this information.

I would like to thank Pawlina Demchuk-MacQuarrie for sharing these podcasts with Maidan Monitoring. She runs a tight ship and I have always told her that I will support her in doing the right things that she wants to do.

Vasyl Pawlowsky
Independent Consultant

Радіо - цікава штука - та як я туда потрапив

Коли ще ходив до школи мало із моїх однокласників знали що вони хочуть робити коли закінчують навчитися, крім двоє. Один казав що буде спортивним радіо-коментатором, та друга казала що хоче бути радіо-журналістом. Для них їхні мрії здійснилися, але для багатьох із нас ми завжди в пошуках, в пошуках цього на життя та інколи для душі. Якось журналістика та радіомовлення дуже близько до моєї душі та серця але по фахом я не журналіст, але якось потрапив туди — не через власного бажання але більше через життєві обставин.

В 1999-ому році я потрапив під корпоративного ножа. Мене та понад вісімсот співробітників на фірмі де працював стали безробітними. Переїхав з Монреалю до Львова потім до Києві. Але я не був як ці однокласники, мав я професію але якось щось бракувало — але громадський сектор це було щось блищи до душі, та певний час працював як консультантом для низьку різних громадських організації з демократичними поглядами.

Після загиблі Георгія Гонгадзе я перебував в Монреалі десь півтора місяця. Протягом тим часом Симон Куклевський, шеф-редактор місцевої української радіо програми “Український час”, подзвонив мені та спитав чи я би міг з ним зустрінутися щоби записати інтерв'ю про події які відбувалися після зникнення Гії та які мої прогнози для акції “Україна без Кучими”.

Декілька днів після інтерв'ю, яка вела не він, але ведуча програми Валентина Голаш, він мене подзвонив та пропонував мені таке що раніше в житті навіть би не думав. Він мене спитав, “Василю, ти не би міг стати нашим кореспондентом у Києві?” Ось так я починав працювати як радіо-кореспондентом, та вже минуло більш чим десять років, але мені здається що це ось учора відбувалося.


Цей період моєї різноманітної кар'єри тривала від початку лютого 2001-ого року по дня інаугурації Віктора Ющенка як третій президент нової незалежної України. Протягом тих чотири років багато сталося. Були цікаві моменти та цікаві сюжети. та навіть цікаві спів бесідники — хто би думав що такого існує на Україні! Навіть був один такий один випадок під час акції “Повстань Україно!” восени 2002-ого року якого на все життя не забуду. Теж не забуду подій 9-ого березня 2001-ого року, та тут можемо сказати що перша подія якось вплинула на мою особисту долю.

Всі що слідкують та не є байдужими до української справи добре мають пам'ятати подій 9-ого березня 2001-ого року. До цього дня бачив багато друзів зі студентських років, учасників та лідерів “Революції на гарніті”- сам не був учасником але не здам збрехати що як головою Союз Український Студентів Канади в 1990-ому році я переживав тих шістнадцять днів як не одна друга людина яку я знав в Канаді — там були мої добрі друзі які голодували, ще був СССР та картинка подій 4-ого червня 1998-ого року в Китаю ще була як мокра фарба в моїх мозкових клітинах.

Добре пам'ятаю що 9-ого березня 2001-ого року була п'ятниця, та пообіцяв Куклевському приготовляти репортаж щодо святкування великого нашого Кобзареві в Києві. Що він очікував та що я йому вислав наступного дня точно не відповідало його очікування. Чекав він щось святкове — але отримав живі та свіжі новин, та не все було так весело. Мій порядок денний виглядав щось таким, але це зроблю по пунктах.

• Раненько прокинувся та був в офісі на Десятинні десь біля 8:00;
  
• Починав опорядкування своїх думок щодо сюжету, який сам ось вже ці годині знав буде не святковим — друзі вже попередили мені що таку кількість міліції, між 4-5 тисяч, біля парк Шевченка, навіть при часів СССР не бачили;
  
• До по полудня доходили інформація про затриманих Беркутом після подіях біля парк Шевченка;
  
• 12:30-13:00 виходжу з офісу на Десятинні з колегами з Харкова, з Луганську та зі Львова та іду у напрямок Будинок вчителя на установчу конференцію ВУГО “За Правду”;
  
• 14:00 відкривається конференція та вибрано управління ВУГО “За Правду” поміж них друзів з якими знайомий понад десять літ. Водночас активісти акції біля парк Шевченка ідуть до Адміністрації Президента;
  
• між 16:00 та 16:30 повертаюся в офіс там зустрічаю знайомого з газети “Львівський Експрес”який розказав про арешти та побиття студентів зі ВУГО “За Правду” - записую інтерв'ю з ним перед офісом;
  
• Під час інтерв'ю заходять якісь студенти зі символікою “За Правду” три метрів за ними ідуть три чоловіки;
  
• Завершую інтерв'ю заходжу в офіс та бачу що іде розшук людей офісу. Сідаю на своє робоче місце не звертаючи увагу на тих трьох українських “копів” в цивільному. Один приходить до мене показую йому канадського паспорта та листа від Куклевського що я позаштатний кореспондент “Український Час”;
  
• Почувши про побиття та арештів на вокзалі до 20:00-21:00 в офісі назбиралося декілька десяток студентів з Галичини та додому поїздом не збиралися їхати;
  
• Протягом декілька годин іде робота знайти притулок на ніч для тих студентів останніх четверо або шестеро з колегою взяли до дому собою десь після півночі.
  

Якось рятували тих студентів але як розповідає Ігор Гузь, десять років після цієї події всім так не почастило.


Наступного ранку, 10-ого березня, ще записав декілька коментарів від тих студентів для радіопередачі. Побіг я потім в офіс з монтував та відправив мій сюжет в Монреаль. Не знаю як Монреальські слухачі це все спрняли, але це знайомство з тими Галицьких студентами, як вище згадано, якось було пов'язана з моєю долею.

Під часу початку акцією “Повстань Україно!” у понеділок 16-ого вересня 2002-ого року ми якось з нову здибалися поміж тих сто-двадцяти наметів які були розташоване на вулиці Лютеранські декілька кроків від мого під'їзду. Я щойно закінчив запис інтерв'ю з учасниками з Черкащини які збиралися в наметах ночувати. Після цього повернувся до квартири щоби переряджати диктофон та щось собі поїсти. Буквально пару хвилин після мого повернення на вулицю той же самий студент до мене прибіг, хапає мене за лікоть та швиденько каже, “Юлія Володимирівна, на розі Банкові! Йдемо разом, я Вас проведу!” І так я за ним тих не сто метрів до Банкові пішов, але чим блищи до цього місця де стояла Тимошенко, тим тяжчий була наша дорога, народу купа. Але все раптово змінилося коли це хлопець всім починав говорити що тут журналіст з Канади який має декілька питання ставити Юлії Володимирівні. Інтерв'ю записав та пішов собі додому, трохи часу було та не спішив монтувати сюжет бо до суботи ще було далеко і все щоденно так швиденько мінялося що міг трохи почекати.

Себто як вам читачам очевидно, перші мої місяці як радіо-кореспондентом були яскравими. Якось після тих репортажів та тих які готував під часу Помаранчевої (Р)еволюції було багато різного — по Фестиваль бардівської пісні який відбувався десь на березі річки Пселу на Полтавщині десь при кінці липня 2001-ому році, про загальні політично-соціальні події та новин, інтерв'ю з різним музикантами та з Олександр Євтушенком який є не тільки досвідчений музичний оглядач, але добрий співрозмовником та одних із моїх добрих знайомих в українському музичному світі. Принципово я завжди готувався до програм з точки зору що я знаю Монреальську аудиторію та хотів щоби вони почули це що не почують десь інше. Не про цю Україну яку мали покинути, або про яку їхні батьки їм розповідали, але живу, сучасну та молоду державу, зі всіма позитивами та недоліками.

У серпні 2001-ого року, через життєвих обставин я пішов працювати редактором для одних із англомовних видань у Києві на цей час.

Потім був певний перерив в радіомовленні взагалі до 2007-ого року. Як співзасновником Агенції інноваційних культурних програм Данапро, я зі своїм партнером виходили в ефір на радіо Континенті в Києві. Правда це була трохи інакше чим новини — програма була розважальною, та сподіваюся що не тільки для нас але теж для слухачів. Програма “Східна ліга” відкривала горизонтів та ці люди які слухали нашу передачу це все добре розуміли бо вони любили музику, життя і FUN.

Десь у 2006-ому я починав брати участь на одному форумі українських-канадських радіомовників. Та в цьому віртуальному просторі познайомився з Павліною. Павліна вже роками вела радіопрограму у Ванкувері яка називається “Наш Голос”, та у 2008-ому році нарешті своїми власними очима побачив її у Києві у вересні 2008-ого року. Після цього реального знайомство та після її повернення в Канаду, для неї приготував декілька культурних передачі, та може власно ці роботи стали підґрунтя для моєї тутешні співпраці. Пропозиція прийшла о початку 2010-ому році, та над нею довго не думав — вже знав який бальзам для душі було потрібно. Повернутися в ефір — хто мене будуть слухати не знав але знав що напевно значно менше чим слухала “Східну лігу”!

Вже більше чим рік я пишу, записую та монтую свій скромний та трихвилинний сегмент для програми “Наш Голос”. Коли моя знайома пропонувала таку співпрацю все було дуже простенько та потенційна авдиторія була досить вузькою — західне побережжя Канади — Ванкувер та її околиці. Але в нашому глобальному світі все дуже швидко міняється. Ось так міняється що до випуску моєї першої авторського сегменту від часу пропозиції потенційна аудиторія виросла не двічі або тричі — але може на десять разів чи більше! Так, це звучить дуже дивно, але це є фактом!

Як це могло статися, де із вас напевно думаєте. Річ не така проста, але теж не така складна. Давно перед тим що в Інтернеті з'явилося RSS, існувало таке що називається синдикація радіо та телепрограм. Ось і так раптово збільшилася аудиторія програми “Наш Голос” але все одно тут ще і була певне зусилля одної людини — але це людина яка немає нічого спільного з українством, тільки довгий стаж роботи у сфері радіомовлення.

Правда він не українець але канадець який не має одної краплі української крові у своїх жилах, але французька та голландська кров. І як не дивно, він навіть не працює в Канаді але в Тайвань. В цьому самому вищезгаданому формі він сам дав учасникам такий запит, “Як це може бути, що я не українець але зрозумів потенціал програми “Наш Голос”?” Як маєте відповідь, то будь ласка — хочу почути вашу думку.

Теж є факт що програма не звучить в повністю українською мовою, але ми не повинні забувати що є величезна кількість людей які цікавляться українською культурою, які не досконально знають мовою щоби активно слухати передачу, в тому числі можемо рахувати певну численність таких людей в українські діаспорі які самі ще вважають себе українцями. Та не забудь що є і ще наші союзники, та де би вони не жили на наші планеті, чим більше вони про нашу культуру знають, тим краще. Але тих союзників не притягнеш мовою яку вони не розуміють!

На цей момент, радіо програма “Наш Голос”, разом з моїм сегментом - “Култюрал Капсул” [англійською Kultural Capsule] виходить не тільки на західному побережжя Канади але теж в різних географічних точках світу, в Інтернеті, яке поки що не має формальних кордонів. Люди не тільки пасивно слухають програму але теж активно її скачають з Інтернету для слухання. Та є навіть певна кількість які скачають цю програму з території яка називається Україна. Та я впевнений що це не тільки пірати та спецслужба, але люди які хочуть знати що твориться там з діаспорою, що вони слухають, та теж почути живу англійську мову для самовдосконалення. Немає різниці але слухають, але питання залишається — Але де слухають?


Де слухають “Наш Голос” цікаве питання, я сам хотів це знати коли Павліна мені попередила про синдикацію програми. З початку вона мені сказала що програма буде виходити з Маямі на коротких хвилях, через Радіо Маямі Інтернешенел — але завдяки що це на коротких хвилях потенційна аудиторія в Центральні Америці та Карибські острови та Південні Америці. Це мене зацікавило, але що більше мене зацікавило як програма стала частиною одного пакета програмування.


Правда що це був перший момент що програма виходила в ефір поза межами Ванкувера. Але програма The Happy Station Show була програма яка від 1928-ого по 1995-ому була в ефірі на коротких хвилях. У 2010-ому році ця програма як досить відомий бренд відновився. На цей момент завдяки цього вищезгаданому канадця та його фірму PCJMedia яка є розташоване в Тайвань. Кіт Перрон пояснив учасникам форуму українських-канадських радіомовлення що програма ретранслюється в різних країнах та те тільки вищезгаданому.


В Кенії через Kenya Broadcasting Corp, у столиці Найробі на 107.5 FM, та по цілі країні на КХ 3945khz. Але програма на коротких хвилях теж була почута слухачам в Півдні-Африканські Республіці, в Зімбабве, Ботсвана та Намібії. В Сінгапурі через Media Corps GOLD FM, 90.5 FM, але теж досяжне в Малайзії, та на “Саут Гертз Радіо” в Об'єднане Королівство Великобритані, але теж є ретрансляція з Вільнюса. Кіт сказав що приблизна аудиторія може бути до 1.3 мільйон слухачів. Але теж слухають на бортах авіалінії Чайна Аерлайнз як частина аудіо сервіса PCJ Inflight. Це програмування відбувається на довгі рейсі з Тайпею в напрямки — Лондон, Париж, Амстердам, Цюрих, Ню Йорк, Лос-Анджелес, Сан-Франциско, Торонто та Сідней.


Вище згадав що люди теж скачають програму, та посередньому це три-тисяча скачання в місяць але теж відвідають сторінку Наш Голосу на сайті PCJ біля 18-тисяч відвідувачів тільки з України в місяць.


Але для завершення хочу поділитися з одною коротенькою історію який Кіт з нами ділився, але яку йому розповідав один з його знайомих з ОН в Кенії.


В одному маленькому селі 130 км від міста Гарісса в Кенії, завжди збирається одна маленький сегмент нашої аудиторії. Там за старим Совєтським апаратом двадцять-три слухачі сидять та слухають The Happy Station Show та “Наш Голос” бо їм сподобається смішна музика та дивний формат програми. Як розповідав знайомий Кіта, ці люди не грамотні але вони слухають, та певний час вони думали що програма “Наш Голос” залітає їм в гостях з Києва. Так довгий час думали поки що одних із старшини в селі сказав що він з ними не годився що програма з Києва, тому що вона не нудною вона не може бути з України.


Сподіваюся що дехто із вас будете теж слухати “Наш Голос”, але ви точно з розумієте що програма не з Києва, але з інакших причин.

Montreal film-maker receives another accolade

A while back on a day that wasn't the greatest of weather, I headed off to pay a visit to an old friend of mine. On my way there I got an e-mail from my producer and friend of Nash Holos. “Vasyl, why don't you just do the interview with him over Skype?” she wrote me. Somehow, I always feel that the interpersonal dynamic just isn't the same as a personal interview.

As the 211 bus barreled its way down the Remembrance Highway and past what is know as the Turcot Yards to Montrealers, and one of the oddest stretches of highway I know of in Canada, where the traffic traveling in the opposite direction is on your right hand side, though I do digress. Somehow I managed to adeptly answer her from my BlackBerry without falling into the lap of a very dour middle aged woman. “I'm already on my away. Besides, it's always good to see a familiar face now and then.” I was already running late. It's incredible how weird it is living out near the “Waste Island”, after living right down town of Ukraine's capital Kyiv for over ten years, where I could walk to just about anywhere I had to meet someone.

Having grown up in Lachine, what some marketing folks decided to call “The first suburb!” I always differentiated between the geographic territory of what is called the West Island, and the attitude that many who lived in that area exposed in the late 1970s and early 1980s, and I'm not quite sure who created the moniker “Waste Island”, but it definitely was an attitude. I had simply missed one bus connection, it wasn't rush hour, hence no express buses, thus I arrived at my destination one hour late.

The friend I was visiting was awarding winning Montreal documentary film-maker Yurij Luhovy, and always it was good to see him as he opened the door. The reason I was paying him a visit was for an interview about his DVD re-release of one of his first films he completed after completing Sir George Williams University, now Concordia, entitled Ukrainians in Quebec 1891-1945. To some degree over the last ten years, I knew I had somehow contributed to the making of his films buy sourcing him a graphic artists in Ukraine. Became clearly apparent when I saw the name I know of someone who works with Graphite Media in Ukraine. But this was not the case for the original of this film which was completed before I finished high school. It was not shot on video, or new digital technologies available to us now, but 16mm film. I was there to interview him for an extended Kultural Capsule, and to find out about the difficulties he encountered originally making that film so many years ago. The interview aired on February 27th and you can listen to it or download it from here.

However, what spurred me to write about Yuriy today, was an e-mail I received from him late last night that has nothing to do with his first film, but rather a film about the Holodomor. His film Okradena Zemlya [translated as Stolen Land in English] in Ukrainian was released in English as Genocide Revealed, a 75-minute Documentary on the 1932-33 Soviet Engineered Famine-Genocide. That e-mail was short an sweet and announced that the film had recently received an Award of Merit at the Indie Fest in La Jolla, California.

I together with many others, I'm sure, would like to congratulate Yurij Luhovy and his team on the garnering such an award. But if you have listened to my interview with him you will understand that Yuriy is a principled individual who has more than once gone to great lengths to reveal the stories, which many governments would like us to forget, but rather than pat him on the back, or shake his hand take the time and visit his website and either arrange for a screening of any of his films or even better still, buy a copy or two of any of his films. Keep one for your own personal library and give the second to one of your local schools, Universities, or organizations which is interested in the truth about some of the darker pages of humanity's history.

Виховання міжнародну спільноту до українства

Як над тим питаннм подумати майже ніхто цю роботу не робить і точно ніхто з офіційних кіл цього не робить. Але я повертаюся в радіо ефір щоби неукаїнці хіба щось знали про український народ та українську культуру бо нам потрібно союзників. Ми бачимо як Росія себе веде на міжнародному сцені. Як вони ось хочуть купити Мисталів від Франції щоби швидши з нами справатися, як вони хочуть проводити військову параду на території України 9-ого травня, та як вони далі мають мрію про імперію.

Учора вечером дивився на закритя Олиміади. Коли офиційно передавали Олимпіаду до Сочі та починався співання гімн Росіії я хотів бігти в одне місце щоби відавати мою вечерю. Дивиться на все це надзвичайна світова публіка, правда що частин світової авдиторії свідома та напевна мала цю саму реакцію до нео-совєтского гімну яку я мав. Але більшості світової спільноти не розуміє Росію та її наміри. Не розуміють як вони постійно переписують історію на їхню користь, але всі несвідомі їх вірють. На доповіді голови Світового Конґресу Українців в Монтреалі я почув як Росія планує рік Росії в Франції та яка слабенька позиція українського посла була. Ця офиційна позиція мене не влаштує. Росія збирається світові сказати що Анна Ярославна це їхня Російська принцеса у виставці в Луврі, а ця офиційна особа сидить та на це не редагує. І ще є багато різних подібних прикладів, але повернуся до теми.

Одна знайома вже роками веде українську програму. Вона вже четверте покоління українців в Канаді, але не байдужа до Українство та правилної української позиції та зі своїми зусиля добру справу робить , але англійською мовою. Нещодавно вона мені повідомила що є канадец який живе в Тайпей, який хоче її доппомогти синдікувати її програму щоби воно мало більшу авдиторію. Потім вона спитала мене чи не хотів весту якусь рубрику. Я погодився і так зявилася рубрика під назвою Kultural Capsule. Перша, так звана Капсула, була про Михайла Вербицького, народженний 4-ого березня, 1815-ого року.

Я тих мікросужетів готую англійською мовою для радіо програми Наш Голос та роблю свою маленьку річ щоби готувати прихильників до нашої справи.

Hitting the airwaves internationally

Many years ago due to the barbaric political murder of a journalist friend of mine Georgiy Gongadze and the events that transpired over the months after his death, I was interviewed by a friend's wife for
Ukrainian Time in Montreal regarding the events that transpired from September 16, 2000 and what was happening in Ukraine while I was visiting Montreal at the beginning of 2001. After that interview the show's producer asked me if I would be interested in doing news reports from Ukraine.

I took the challenge and cut my teeth recording in the field, sometimes under some pretty stressful situations and civic unrest, at other times under more calm conditions. There was also the writing copy, editing sound files and finding a way to get the finished news segment to my producer in Montreal without the benefit of broadband connectivity, and the dial-up that I had, was pretty unstable.

I played this role as a radio broadcaster in the field and one of my last broadcasts until about this time last year was the inauguration of Viktor Yushchenko in 2005. That broadcast was for a friend I first met virtually on a broadcaster's listserv and then who I met personally in about 2007, her name is Pawlina and it didn't surprise me that had a friend in common. When she was in Kyiv I helped her out as much as I could and introduced her to some of my musical friends.

I provided her with material on occasion over the last year, but now we have partnered to provide a more diverse product for her radio show
Nash Holos which is going into syndication. Podcasts are available from the show's site just mentioned. I will be producing and hosting a segment for her show entitled Kultural Capsule. The three minute segment will feature as the name of the segment suggests, will be a mere capsule about Ukrainians who have played a role in Ukrainian cultural development. Given the medium, they will for the most part focus on music to give non-Ukrainians a taste of something different and fresh. We want to share this with you all and I am sure that along with my segment listeners will also enjoy the segment produced by Irena Bell of Ottawa, entitled Did You Know.

My contribution is part of the show going international on PCJ Media's The Happy Station Show. Broadcasting from the studios of Radio Miami International on international shortwave 9955khz and streaming online www.wrmi.net. Coming soon to FM Radio in the UK, New Zealand and the USA. Also broadcasting online on Live365 internet radio with The Happy Station Show. Details and international archives at PCJ Media.

As a courtesy to listeners I will post a transcript of my program with hyperlinks to English Language resources on the subject presented in Kultural Capsule.