Стараюся нормально жити, але вибори перешкаджають

Люди які мене знають, не раз чули вищезгадену фразу від моїх уст, та більшости думають що я придумав цю фразу в 2004-ому році; але я цю фразу перше висловив більше чим двадцять років тому під час виборів в Канаді, коли чуть не завалив перший семестер при вже третої вищої освіти. Але в тих роках, заміст слово “жити”, було слово “вчитися”!

Минулої неділі відбувалися президентські перегони, та це перший раз протягом десять років що я не був міжнародним спострігачем під час виборчого процесу. Мені це дуже дивно спосерігати за таким процесом із поза межами України, але все одно якось це роблю, тому що це мені потрібно знати та потрібно зрозуміти що відбувається в ті країні де прожив шмат часу та які відав купа свого зусиля. Ні, я не герой — я просто патріот України. Я був таким вихованим а я на рідні землі не виріс.

Під час такого світового економічному стану, та трудощі які переживає більшості населення, я впевненний що вибори на цей момент їм перещкаджає — та ця нефункціональна демократія яка тепер панує в Україні всім набридає та не дає нікому нормально жити. Правда що є дуже маленька верстка населення яка прикрасно файно живе — олігарки, бандити, народні вибранці які нікому не відповідальні крім кланової партійної системи, та де які люди в певних професіях — деякі підкупленні журналісти, телезірки, мизиканти, юристи — не всі відомі та публічні люди, але вони знають як витрачати на дорогі машини, дорогий одяг, але все одно виглядають як безстильні та безкультурні та водяться як неморальні немоторні істоти коли перебувають десь закордоном. На жаль, є і частина із політиків які мають таких неприємних навичків. Та українці закордоном все бачуть, так як Притулські бабці біля підїзду. Вони все бачуть, і розуміют що більшости політиків занімаються лицомирством — політика є такою грою.

Протягом останих декілька днів був я свідком багато різних закритих кулуарних розмов на різні теми присвяченні виборчою тематикою — Як історія буде оціувати Президента Віктора Ющенка; заявy Сергія Тигипка яка опублікувала тижневик Newsweek, де мова ідеться про можливість оголошення воєного стану в державі від сторони Президента Ющенка; коментар про Україну в англо-мовні Київські газеті Kyiv Post написанна паном Степаном Величенком. Всі ці розмови були закритими бо вони відбувалися у закритому формі. Днями я мовчав та час від часу закидав свої дві копійки з поснланням на якусь нову тему або про оголошення склад Олимпійської Збірни України. Мали всі щось над чим інше гристи. Але просто мовчав бо дійсно вибори заваджали, але в приємному смислі. На голову впала робота.

Все починалося на передодні першого туру коли один журналіст із Файненшел Таймс почиає мене питати для контактів — йому було потрібно контакти, але я своїх контактів нікому просто не роздаю — це просто мій принцип — переважно без узгоди тих людей до яких він хотів добратися за коментар. В цей самий день деякі журналісти з різних країн світу починали до мене звертатися за допомогою, але вони це роблють здалегідь та готові платити за контакти та мою допомогю полагодити купа патання для них. Скажімо що вони мене цінують. Це журналісти, колеги з яким познайомився під час Помаранчевої (Р)еволюції та ми більш-менш трималися в контакті протягом тих п'ять років не виконанних обіцянок.

Деяких із них будуть в Києві на другий тур, потрібно їм перекладачів, аналітиків тощо. Другі потребують полагодження певних речей до приїзду в Київ або пояснення ситуацію. Одних із них під час розмови в Скайпі, сказав що він думає що слова Тигипка про воєний стан є навмистна спроба показати на Заході, що Україна не є стабільною країною та спитав мене чи я думаю що, мабуть, Тигипко якось підлеглий Москвою. Я сказав йому хай сам зробить висновок або висилай мені кошти за анилітичну роботу — би міг спитати бабці біля підїзду!

Тиждень тому одних із тих надійних журналісти знову з'явився та пише - “Редакція дала добро, але тільки хочуть одну сторінку. Кого ти можеш з фіксувати?”Я вже мав свій список готовий та йому вислав коротенькі справки з тими якими я думав буде найліпші та з тим які можуть висловится англійською мовою — я просто не хотів теж бути перекладачем. Чекав я на відповідь декілька годин та час летить — сім годин різниці між Монтреалом та Києвом грає роль коли потрібно щось оперативно з організувати за обмежені кошти. Вже пізно в ночі по Києвским часом відповідь від нього отримав. “Все гаразд, але де тепер перебуває цей командант з табору біля Верховної Ради з яким ти мене познайомив під час ревлюції — цей який забагато курить? Мені теж його потрібно ” Відповів йому, “Не журись я його знайду — це мій кум!”

“Завтра я буду дуже зайнятий, здаємо газету вечером!” Написав мені Данило. Я все зрозумів бо сам колись працював в тижневнику Kyiv Post.

В четвер починав пологодження півні контактів які Данило вибрав з мою порадою. До кінця дня більш-менш всі погодилися та я відписав їм мило щоби спитати о котрі годині їм вигідно та щоби вислали мені свої Скайпівські контакти, але теж мав погодится з кумом.

Після кожне узгодження давав Данилові знати. Потім він мені пише - “Василю, будь ласка, щоби це останнє інтерв'ю було після 18:00, але бажано щоби не починалося після 19:00 годин бо учора було моє день народження та з завтра іду в ресторан з дружиною та з друзям.”

Все полагодив та в суботу пішов до давнього друга щоби використати надійний зв'язок та випити кави. Не повірите, але в мене тут в Канаді не має постійного інтернету — не легко пояснити, тому просто повір мене що є такий факт. Перевірив всі контакти, з Данилом та зі своїм кумом. Всі системи перевірені — 10:40 по Монтреальскому часі. Під час перевірки Данило сказав мені, “З першим дуже довго розтягалося інтер'ю, багато цікавих цитат, але, у мене тільки одна сторінка. Сподіваюся що він не буде розчарованний коли побачи статтю!”

Точно о 18:00 годині по-Києвському часі починалося розмова. Все тривало десь двадцять хвилин. Після інтерв'ю в Скайпі побачив давню подругу Ольгу... Я її говорив та вона друкувала. Радий був з нею спілкуватися! Піднявся настрій!

Наступним ранкому від Данило отримав мило. “Василь, це не перший раз що тобі це кажу. Як міжнародний журналіст, таких організиційних здібностей рідко зустрічаю. Надобраніч, та до завтра.”

Минулої суботи Данило брав інтерв'ю з декілька з моїх контактів. Я зробив йому послугу та він платить. Сівілізованні стосунки би сказав. Не як в Україні де наймають на відпробовальний термін та звільняють, або коли домовилися за один вид послуги, але замовник має свою уяву що це набагато більше. Та коли роботи не зробленні як він або вона уявили вони не готові повну ставку заплатити. Вони просто хочуть платити десять разів менше чим посллага коштує на світовому ринку та в тому числі на території України. Скупі, ні! Вредні та безсовісні, так!

Думав я що після суботи з Данилом все завершається — але така не була моя доля як фіксер. Вівторок, після обідом прийшла наступна вістка від Данила: “Василь — редактор, мій улюбенний естонець, вирішив що тепер хоче статтю не на одну сторінку, але на дві! Від цього списку якого ти мені вислав, кого би ти порадив та би міг з ними домовитися?”

Знову починався процес. Але з часом це трохи складніше. Данилові потрібно здавати статтю в середу. Через десять хвилин знову мило від Данила. “Слухай, мені потрібно щоби ця людина прокоментувала над тим коротеньким репортажем,” написав мені та висилає мені наступну силку: http://rt.com/Politics/2010-01-25/troops-ballot-plant-raid.html . “Може цього політолога зі США яку ти мені раніше порадив,” Данило добавив.

Протягом декілька годин старався навязати контакт зі знайомою, бачивши що вона тільки написала на блозы на цю саму тему яку Данилові було потрібно коментар. Ніяк з нею не міг з контактуватися та Данило пише мені, “Ще година та я лягаю спати вже 22:00 година!” Раптово в онлайн рижимі бачу одного дргуга який є досить відомим. Правда що він не завжди дуже популярним, та всі не люблять його схилення до принцеси Юлії, але Данилові потрібно ще один коментар.

Швиденько Данилові вислав мило - “Як тобі професор Тарас Кузьо я щойно його бачив онлайні?” Через хвилину, “А хто він такий?” Знову, ніби то телеграфом вислав йому коротеньку біографію одним реченням. Ніби одночасно висилаю Тарасові коротеньке повідомлення з поясненням що Данилові потрібно — бо не стиг його зловити онлайн. Через хвилин дві, Данило пише: “Ти надзвичайний!”

О 23:36 по Київським часом від Данила одне повідомлення — “Я лягаю спати!”

Протягом півтора години я вже одержив позитивний відгук від Тараса. “Привіт Василь, я в Києві! Буду радий розмовляти. Мені завтра ранком підходить,” написав Тарас.

“Тарасе, співбесіда буде з Данилом. Я буду спати бо раненько маю прокидатися бо багато писанини, та сам розуміє сім годин різниці. На добраніч!” Відповів я Тарасові та копію вислав Данилові з координатми Тараса.

Сьогодні ранком прокинувся та після всі рані серемонії включив я комп'ютер. В скринці та в ящику Данила було одне коротеньке повідомлення: “Awesome interview. Great job. Dan”

Як тільки би було ще декілька таких клієнтів в тиждень. Таким чином, вибори не би мені перешкаджали!